Опис досвіду роботи«Емоційне виховання учнів на уроках української мови  та літератури»

 
        На сучасному етапі національного духовного відродження нашої незалежної Української держави все більшої ваги набуває проблема розвитку продуктивної освіти — процесу індивідуальної самореалізації людини. Збуваються пророчі слова Софії Русової про те, що «нова школа кладе за головну мету — збудити, дати виявитися самостійним творчим силам дитини. ..»
    Сучасне суспільство відчуває потребу в духовно та інтелектуально розвиненій молоді. Від цього залежить не тільки подальший розвиток нашої держави, а й саме її існування. Сьогодні учень стає не об'єктом навчання, а його суб'єктом, а сам навчальний процес спрямовується на окрему особистість, враховуючи її бажання, уміння, творчі можливості, емоційність. Саме емоції — переживання людиною свого ставлення до того, що вона робить чи пізнає, до інших людей, до самої себе і є рушійною силою діяльності людини. Наукою доведено, що без них не відбувається жодний фізіологічний процес. Вони спонукають людину до дій, допомагають їй здолати перешкоди в навчанні, роботі, творчості, визначають поведінку, постановку тих чи інших життєвих цілей.
     Велике значення мають емоції у навчально – виховній діяльності. Емоційно схвильована розповідь вчителя чи емоційно насичений матеріал піднімає настрій дітей, а в цьому стані їх сприймання загострене. «Читаючи, умій завмирати від щастя" (В. Бахревський).  На нудному й нецікавому уроці матеріал сприймається погано.
   Урок літератури - це художньо-есте­тичний витвір, що має не лише дати знання, а й викликати в учнів колективне художнє пере­живання та обмін естетичними емоціями, да­ти імпульс внутрішній роботі думки і душі, підготувати їх до діалогу з письменником, ге­роями, вчителем, однокласниками, самим со­бою. Учитель має сприяти здійсненню цього діалогу, в якому відбувається розкриття не лише змісту твору, а й самопізнання особи­стості учнів, осмислення ними власних мо­ральних якостей.
     Головне на уроці літератури – робота з текстом. Часто спостерігаю, як усміхаються  діти, якщо слово письменника насичене гумором, хмурнішають, коли йдеться про людський біль. Що відбувається? Під час діалогу з текстом учень отримує своєрідний емоційний заряд, який є поштовхом і для подальшого читацького руху: читати чи не читати?  
    Талановитий майстер художнього слова К. Паустовський стверджував, що дітей та митців (художників, письменників) об'єднує особлива свіжість та емоційність сприйняття дійсності.
 То хіба може бути урок літератури не емоційним?
    Процес сприймання художнього твору — явище складне, абсолютно індивідуальне, потребує розвиненого емоційного чуття, мобілізації життєвого і читацького досвіду вміння відчувати, співпереживати. Кожна особистість має різну динамічність, емоційну розвиненість. Проста практика
свідчить: одні сприймають глибинну сутність художнього твору, інші — його поверхню, і тоді духовні заповіти приходять до них у збідненому вигляді. Цим викликана необхідність формувати в учнів здатність емоційного сприймання художнього твору. Саме завдяки їй високі духовні цінності, втілені у творах рідної літератури, стануть надбанням учнів, а не пройдуть повз них.
    Проблемі формування художнього сприймання учнів присвятили свої роботи відомі методисти, педагоги і психологи: Т. Ф. Бугайко, О. І. Синиця, Н. Д. Молдавська, І. А. Зязюн та багато інших. Сприймання прочитаного, його глибина, емоційність ними розглядається як показник духовної зрілості учня. У багатьох працях йдеться про взаємозв'язок і взаємовплив літературно-художнього сприймання і розвитку особистості, а це означає і розвиток та виховання емоцій.
  У структурі художнього сприймання виділяють читацькі емоції, уяву, осмислення змісту і форми твору. Емоції, співпереживання тісно пов'язані з конкретизацією літературних образів; існує і зворотний зв'язок уяви і емоцій, що тісно пов'язані з конкретними образами, які оживають у свідомості читача. У цьому полягає особливість впливу мистецького твору на людину, що зумовлена його образною природою, особливостями художньої мови тощо.
   Зміст, що передається в образній формі, будить уяву, а уява — почуття; емоційний зміст, що сприймається в єдності з формою, розвиває творчі сили, думку, почуттєвий світ людини, особистість в цілому. Недаремно кажуть, що пізнання відкривається емоційним ключем і не буває нічого в свідомості, що спочатку не було б у почуттях людини, бо без людських емоцій немає пошуку істини.
   Як же зробити процес вивчення художнього твору не тільки цікавим, а й захоплюючим, як перетворити його на годину естетичної насолоди, хвилюючу мандрівку у незнані світи, в таємниці людського серця? Якими методами та прийомами ліпше скористатися у своїй роботі?
   В арсеналі словесника є багато методів та засобів, щоб уроки вивчення твору стали невимушеним спілкуванням учнів з прекрасним, залучали їх до високих, сильних і яскравих емоцій. На першому місці, звичайно, є слово. Без добірного, грамотного мовного оточення будь-які зусилля викладача знівелюються. Тому роботу над кожним художнім твором потрібно ретельно планувати, враховуючи всі етапи його вивчення, які тісно пов'язані між собою: підготовка до сприймання твору, читання його, аналіз, підсумкове заняття.
   На вступних заняттях, скажімо, дуже важливо збудити інтерес, бажання прочитати й осмислити твір, викликати потрібний настрій. Для цього застосовуються різні методи, прийоми, форми, засоби роботи: розповідь, пояснення або лекція, бесіда, доповідь, реферат, читання уривків з монографій, статей, спогадів, автобіографій, демонстрування різних зразків наочності, проведення екскурсій у природу,музей. Доцільним є використання нових освітніх технологій: «мозковий штурм», кооперативне навчання і т.п..
                                                             
Цікавим є використання у вступній частині епіграфа. Це найчастіше уривок з поезії, молитви, крилатий вираз чи висловлювання видатної людини, що відображає сутність проблеми, висвітленої у творі. Наприклад:
        Боже милосердний, дай мені мудрості, щоб творити тільки добро і вберегтися від зла.(Молитва)

Цей епіграф можна використати до багатьох творів. Після прочитання епіграфа є доцільним проведення бесіди:

— Які асоціації викликали ці рядки у вас?

— Доберіть синоніми до слів добро, мудрість, зло?

— Якими кольорами зобразили б ви ці слова на малюнку?

        Такі форми роботи вчать узагальнювати і вміти виділяти головне. Потрібно враховувати індивідуальні можливості учнів, переваги різних видів сприймання: акценти на зорове, аудіальне. А тому перед одним уроком варто дати прослухати уривок музичного твору, перед іншим — оглянути ілюстративний матеріал; на основі їх зобразити свій емоційний стан, дібрати зі словника емоційних термінів слова, за допомогою яких учні зможуть описати свій стан. Так само можна опрацьовувати випереджальними запитаннями назву твору та навіть на етапі першого ознайомлення з твором змістову спрямованість. Тобто проводити попереднє емоційне налаштування учнів. Наприклад, ознайомлюючись у 6 класі з поемою М. Вороного «Євшан-зілля», добре було б дати змогу учням потримати букетики полину, понюхати їх, оглянути картини степу в різні пори року, прослухати пісню у виконанні Т. Повалій «Мамо..» на слова Б. Олійника. Після цього обов'язково з'ясувати: які почуття виникли в дітей, який настрій оволодів ними, чому? Підбити невеликий підсумок, говорячи про те, що мова буде йти про найсокровенніші почуття, найглибші, ті, які йдуть від матері, від рідної землі, від Батьківщини. Доцільно було б проаналізувати етимологію слова «Батьківщина». Обов'язковою має бути випереджальна словникова робота, не в ході читання твору, а перед цим, адже під час читання вона заважатиме його цілісному сприйманню.
  Від того, як буде сприйнятий учнями твір під час читання, який інтерес він збудить, які емоції викличе, залежить ступінь засвоєння його ідейно-образного змісту, якість аналізу і виховний вплив. Потрібно привчати учнів під час читання уявляти зображене письменником, тобто розвивати творчу уяву. Читання має бути виразним, емоційним, і здійснювати його може не тільки вчитель, а й учень з хорошою дикцією.
  Вдумливе повільне читання допомагає відчути відтінки слова, заглибитися у той зміст, якого набирає воно в контексті. Особливо важливе вдумливе
читання під час вивчення віршів, розгляду ліричних відступів, описів, роздумів. Таке читання викликає асоціативні зв'язки життєвого досвіду учня з картинами, зображеними автором, пробуджує уяву і почуття, а тому є тим найголовнішим засобом, за допомогою якого література його розвиває, збагачує і виховує. Дуже добре проводити паралельний добір асоціативно-змістових ілюстрацій. Так, при вивченні поеми М. Вороного «Євшан-зілля» вчитель, поділивши текст на умовні частини, після читання кожної з них просить дібрати відповідну ілюстрацію природничого характеру (які можна взяти зі звичайних календарів). І нехай у кожного з учнів буде свій вибір, бо у кожного будуть свої асоціації, які дуже добре було б коментувати кількома словами, а після прочитання твору учень матиме змогу звіритись з варіантом вчителя.
  Повноцінним аналіз може бути лише тоді, коли твір не тільки прочитаний учнями, а й достатньо добре засвоєний його зміст. Тому доцільно провести бесіду за запитаннями до змісту твору, попросити учнів переказати текст повністю чи фрагментарно, провести усне малювання, розгляд чи добір ілюстрацій. Варто не забувати й про колись популярні, а тепер призабуті опорні конспекти. Їх з цікавістю не тільки сприймають учні, а й самі створюють. Можна подавати їх у вигляді схем, що легко запам'ятовуються. На етапі аналізу розкриваємо ідейно-художнє багатство літературного твору, вчимо школярів самостійно розбиратися в ньому, розвивати читацький талант, підносити рівень читацької культури. Особливості різних способів аналізу методисти пов'язують з певними емоційно-смисловими утвореннями, які є основою пізнання. Аналіз може бути як подієвий, так і пообразний чи проблемно-тематичний. Так, Є. Пасічник радить застосовувати проблемно-тематичний аналіз: «...після з'ясування історії написання твору визначити його головні теми та проблеми, зосередитися на основних сюжетних лініях твору та його персонажах. Обов'язково потрібно зважати на авторське ставлення до зображуваного й на емоційність читацького сприйняття. Загальний алгоритм цієї роботи має такий вигляд у запитаннях і завданнях :

1. Скажіть, що вас найбільше стурбувало (вразило, зацікавило, сподобалося) у творі. Поділіться своїми враженнями.

2. Які думки твору, співзвучні з вашими, зацікавили вас?

3. Навпаки: поясніть, які суперечать вашим поглядам?

4. Назвіть героїв чи події, які найбільш яскраво виражають ці думки.

5. На прикладах з твору покажіть майстерність автора в розкритті проблем, порушених у творі.

Знайдіть у тексті художні особливості, властиві стилю цього письменника.
                                                         
6. Назвіть провідні ідеї твору. Поясніть свій вибір.
                                                               
7. Назвіть твори, де є схожі ідеї та почуття.

8. Розкажіть про подібні приклади з життя.

9. Поясніть своє ставлення до проблем, порушених у творі.

Аналітичну роботу з дослідження проблематики твору доцільно будувати з учнівськими творчими групами. Зручні для використання на даному етапі інтерактивні технології — «мозковий штурм» та «кооперативне навчання». Аналіз художнього твору має посилити емоційний вплив мистецтва слова на учнів. Основні умови, що забезпечують емоційність аналізу:

— виразність першого читання тексту;

— естетичне сприймання художнього твору;

— емоційність мови вчителя;

— розгляд епізодів, які несуть найбільше емоційне навантаження;

— увага до ліричних відступів;

— розкриття краси поетичного слова, з'ясування засобів його вираження;

— перекази, близькі до тексту твору;

— належний рівень літературно-естетичної підготовки учнів, їх здатність відчувати різні емоції, співпереживати героям;

— практичне освоєння засобів художньої мови і формування вмінь поетично висловлювати свої думки.

На цьому етапі застосовуються усі можливі методи і прийоми роботи. Це може бути і робота над планом, визначення проблематики та ідеї художнього твору, його складових частин, з'ясування конфлікту, сюжету, композиції, характеристика образів-персонажів, аналіз мови твору та індивідуального стилю письменника. Від аналізу художніх творів учні поступово переходять до власних роздумів про вічні проблеми життя. На уроках літератури доцільними є різні творчі роботи: літературно-критичні, публіцистичні, художні (етюд, нарис, вірш, казка). Бажано використовувати такі методи і прийоми: асоціювання (висловлювання учнями власних думок про встановлення зв'язку між окремими явищами, уявленнями, поняттями), десятихвилинне есе (вільне письмо, висловлювання власних думок з певної теми впродовж десяти хвилин без зупинки), складання сенкантів (сенкант — п'ятирядковий неримований вірш, що спонукає до роздуму над певною
темою), «щоденник подвійних нотаток» (метод, який допомагає читачам тісно пов'язувати матеріал тексту з їхнім власним досвідом та допитливістю; особливо доцільний під час вивчення великих текстів), методика взаємних запитань, взаємне навчання (надання учням змоги бути у ролі вчителя та керувати процесом читання тексту), «мозкова атака» (вільна генерація великої кількості ідей для досягнення певної мети), «кубування» (навчальна методика, за якою учні мають відповісти на шість запитань різних типів, що стосуються теми) і т.п.
   На заключному етапі роботи над твором з'ясовуємо, що у вивченому творі недостатньо засвоєно учнями, синтезуємо набуті під час аналізу знання. Для цього визначаємо головні проблеми твору і простежуємо, як вони розв'язуються, як автор продовжує та розвиває традиції своїх попередників, а також у чому полягає новаторство вивченого твору, розглядаємо характер конфлікту, принцип групування персонажів, визначаємо рід і жанр твору, встановлюємо місце його у творчості письменника, спільні мотиви з іншими авторами, проводимо міжпредметні зв'язки, з'ясовуємо суспільно-політичне значення твору, повідомляємо про його долю. Доречно застосовувати такі форми та методи роботи: бесіда, диспут, читання рефератів, виголошення виступів, складання тез, планів, перечитування тих уривків, які недостатньо зрозумілі учням, виразне читання, усне малювання, складання кінострічки, розгляд і добір картин та малюнків, прослуховування грамзаписів, перегляд діа- та кінофільмів, зустрічі з письменниками, уявні екскурсії, письмові роботи, твори, опрацювання критичної літератури, підготовка до літературного вечора.
  Одним із методів, що активізують творчу активність учнів, є метод "вживання" у текст. У зв'язку з цим я звертаюся до прийомів, що забезпечують художньо-інтерпретаційну діяльність школярів. Одним з таких є створення учнями власних текстів:
-  дописування уривків тексту;
-  складання листів, щоденників;
-  складання монологів, діалогів героїв.
     Щоб учні повноцінно сприймали твір, зуміли його "прочитати", використовую методичні прийоми "входження у твір" і "внутрішні паралелі".
"Входження у твір" - це усвідомлення аури героїв, їхнього світосприймання, моральних норм, що в свою чергу забезпечує глибше осягнення твору.
Вивчення, наприклад, повісті М.Коцюбинського "Тіні забутих предків" часто обмежується тим, що учні висловлюються лише про загальний перебіг подій і не помічають усієї глибини авторського задуму.
   Класичний сюжет: Іванові й Марічці перепоною на шляху до подружнього життя стають ворогуючі родини. Але хіба лише це показав М.Коцюбинський? Ми повинні  бачити інший - потаємний світ ,без розуміння якого твір сприймається однобок. Тому перед вивченням повісті має йти мова про життя гуцулів, їхні вірування, звичаї, божества. Вчитель просить учнів на якусь мить вийти за межі реального світу, повірити в існування мавок, щезників... Це дасть змогу збагнути та відчути душі героїв, які не просто вірили в надприродні сили, а й знали, що все це є реальністю.
Діти входять у твір, поринають у глибину авторського задуму. І лише за таких обставин до Івана дійсно прийде Марічка, яка не померла, а її просто забрав Черемош. Адже природа сама вилеліяла двох коханих, тому й забрала до себе. І лише десь там, у незвіданому світі, вони знайдуть своє щастя!
     Паралелі в даному разі можна провести і між Марусею і Мавкою,  Лукашем та Грицем, і між порушеними проблемами обох творів: вірності, зради, роздвоєння особистості, пізнання власного Я, вічності буття. Такий підхід до вивчення літератури дає змогу дітям здобути системні знання, побудувати власне бачення аналізу зображених подій, зробити ґрунтовні висновки, ширше поглянути на навколишній світ. За допомогою «психологічних паралелей» можна вивчати й низку інших творів: "Лісова пісня" Лесі Українки, "Земля"
О. Кобилянської, "Мати" М.Хвильового, "Зачарована Десна" О.Довженка, "Гуси-лебеді летять" М.Стельмаха, "Україна в огні" О.Довженка.
  На уроках використовую також гру. В ігровій діяльності діти мають можливість че­рез асоціативну ідентифікацію стати на місце іншої людини, перейнятися її болем, думками, проблемами. «Читач лише тоді проймається настроєм твору, глибоко усвідомлює вчинки героїв, коли він уміє відгукуватися на відчуття інших, співпереживати» (Є.Пасічник).
    Отже, застосування різних прийомів розуміння і осмислення тексту дає позитивний результат. Така робота веде до усвідомленого засвоєння знань, впливає на розвиток спостережливості і дослідницького вміння, стимулює почуттєве пізнання, поглиблює і концентрує його, сприяє абстрагованому понятійному мисленню. Раціонально і систематично проведена робота над текстом не тільки має позитивний вплив на якість знань учнів, підвищує рівень їхньої літературної освіти, виробляє вміння і навички працювати з текстом, а й виховує серйозне ставлення до літератури як навчального предмета, духовно збагачує, підвищує читацьку культуру.
   Як показав досвід роботи, найефективнішими є ті уроки, де використання цих форм і методів обов'язково супроводжується емоційною наснагою. Отже емоційна насиченість — обов'язковий складник вивчення художнього твору.
    Духовність пробуджується почуттями. Без цього її просто немає, і світ залишається не людським, а духовно мертвим.
    Розвиток у дитини емоційного сприймання — це збагачення її особистості, її творчого потенціалу, її духовності, людського в людині.
 Література
1. Русова Софія. Нова школа. — Світло. Книжка сьома-восьма, 1914. — С.4.

2. Рубинштейн С. Л. Человек и мир. — М.: Наука, 1997,— 357с.

3. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. — К: РВЦ «Проза», 1995. — 256 с

4. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник/ За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н. Й. Волощиної. — К.: Ленвіт, 2002. — 344с.

5. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. — К.: Ленвіт, 2000. — 384с.

6. Ситченко А. Л. Формування в учнів умінь проблемно-тематичного аналізу художнього твору //Українська література в загальноосвітній школі. — 2004. — №4 — G.22—24.